Загальні та спеціальні засади реалізації фраудаторності у приватному праві

Abstract

Аналіз положень чинного законодавства свідчить про використання поняття фраудаторних правочинів у положеннях спеціальних нормативних актів та сутності таких в загальних приписах ЦК України. Так, Кодекс України з процедур банкрутства оперує поняттям фраудаторних правочинів поряд з правочинами, які можуть бути визнані недійсними згідно ст. 42 даного нормативно-правового акта, у випадку визначення заінтересованої особи стосовно боржника (ст. 1) та застосування проміжного фінансування (ст. 339). У буквальному викладенні нормативних приписів мова йде про зв'язок обох видів правочинів через сполучник «чи» у контексті змісту ст. 339, що свідчить про поєднання однорідних членів речення, де допускається наявність лише одного, а також використання сполучника «або» для їх логічного поєднання згідно ст. 1, де маємо тлумачення розділового значення (використовується одне із наведених понять за аналогією з «чи») або пояснювального значення (уточнення – «тобто», «іншими словами»). Тобто, якщо ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства допускає ототожнення фраудаторних правочинів із правочинами, визначеними ст. 42, то вже ст. 339 їх розмежовує, надаючи можливість правозастосувачеві використати тільки один із них. Більше того, ст. 1 розглянутого законодавчого акта прямо вказує на сторону фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно ст. 42 визнано недійсним. Тобто за таких умов фраудаторний правочин у наведеному предикаті у певній мірі протиставляється визначеним у ст. 42 правочинам, які визнаються недійсними за рішенням суду.