Сповідь в західноєвропейській культурі XIII–XVI ст.: теоретичні підходи та концепції

Abstract

У статті висвітлено актуальне питання, що стосується поняття сповіді в західноєвропейській культурі XIII-XVI ст. : теоретичні підходи та концепції. Проаналізовані джерела, які вказують на непомірне розростання влади і впливу церкви. Серед джерел акцентовано увагу на працях Мішеля Фуко, який підкреслював особливу роль сповіді як форми розшифрування себе в процесі дресури моральної свідомості європейців. Аналізується праця Т. Тентлера «Гріх і сповідь на зорі Реформації». У праці приділено увагу трьом ключовим принципам середньовічної системи організації таїнства сповіді. По-перше, це «сакраментальне впорядковане домінування священника». Другий принциповий момент дисциплінарного простору сповіді, згідно Т. Тентлеру, полягав в тому, щоб «змусити народ підкорятися не тільки людям, але моральності і закону». Третій принцип системи сповідального контролю полягав у тому, що «її первинним суб’єктом була совість індивіда». Жак Ле Гофф і Жан Делюмо вказують на особливе значення сповіді, яка інкорпорує мораль та моральні принципи совісті в широкі народні маси. Викладені позиції вчених переконливо демонструють особливе значення таємної сповідальної практики середньовічної католицької церкви в становленні специфічних особливостей європейського менталітету з його індивідуалізмом і моральним благочестям.