Пластика людино-мірності як метакогнітивна основа освіти в умовах фазового переходу до метакласичної раціональності

Abstract

У тезах обґрунтовується концепція пластики людино-мірності як метакогнітивної здатності людини до реконфігурації смислів, станів і способів мислення в умовах цифрової трансформації. Показано, що сучасна освіта переживає перехід від репрезентативної до іммерсивної моделі, де знання постає як процес співтворення у взаємодії людини та штучного інтелекту. Доведено, що пластика людино-мірності може виступати методологічною основою нової освітньої парадигми, орієнтованої на формування здатності до когнітивної навігації.