Portrait drama: Lesya Ukrainka in the intertext of visual art

Abstract

The relevance of the study is conditioned by the growing interest of contemporary art history in the interdisciplinary analysis of visual images as carriers of cultural memory, identity and symbolic meanings, and the need to rethink the Ukrainian artistic experience in a European and global context. The image of Lesya Ukrainka as a key figure in national culture remains insufficiently understood in terms of portrait dramaturgy and intertextual interactions between visual art, literature, and philosophy. The purpose of the study was to interpret the portrait images of Lesya Ukrainka in the context of European visual practices considering their connections with baroque, romantic and neo-romantic traditions, and to understand their artistic and symbolic dimension in the development of cultural identity. A comprehensive methodological approach was applied, including hermeneutics, analytical psychology, iconography, iconology, comparative, historical and cultural, and semiotic methods. The study analysed the evolution of the female portrait image from normative and idealised representations to a psychologically indepth visual embodiment of the creative personality, within which symbolic structures and dramatic organisation of the composition acquire a defining meaning-creating significance. The study covered portraits created during the life of the poetess and posthumously in various types of art (painting, graphics, sculpture, photography). The comparison of Lesya Ukrainka’s portraits with European Works was conditioned by the need to contextualise her image within the broader artistic tradition. This made it possible to identify shared features in the techniques used to convey psychological depth and symbolism that are characteristic of romanticism, neo-romanticism, and modernism. The Ukrainian context, in particular the influence of “The Forest Song” (1911) and other works of the poetess, gave the portraits local specifics, which emphasised their uniqueness. The analysis showed the theatricality and psychologism of Lesya Ukrainka’s images, and their connection with the universal motives of love, death, and the spiritual verticality. The symbolic components of the compositions actualised the ritual function of the portrait as a mediator between the past, present, and future. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу сучасного мистецтвознавства до міждисциплінарного аналізу візуальних образів як носіїв культурної пам’яті, ідентичності та символічних смислів, а також потребою переосмислення українського художнього досвіду в європейському та глобальному контексті. Образ Лесі Українки, як ключової постаті національної культури, залишається недостатньо осмисленим саме в площині драматургії портрета та інтертекстуальних взаємодій між візуальним мистецтвом, літературою і філософією. Метою дослідження було осмислення портретних образів Лесі Українки в контексті європейських візуальних практик з урахуванням їхніх зв’язків із бароковими, романтичними та неоромантичними традиціями, а також осмислення їхнього художнього й символічного виміру у формуванні культурної ідентичності. Застосовано комплексний методологічний підхід, що включає герменевтику, аналітичну психологію, іконографію, іконологію, компаративний, історико-культурологічний та семіотичний методи. Проаналізовано еволюцію жіночого портретного образу від нормативно-ідеалізованих репрезентацій до психологічно поглибленого візуального втілення творчої особистості, у межах якого символічні структури та драматургічна організація композиції набувають визначального смислотворчого значення. Дослідження охопило портрети, створені за життя поетеси та посмертно у різних видах мистецтва (живопис, графіка, скульптура, фотографія). Порівняння портретів Лесі Українки з європейськими творами було зумовлене необхідністю контекстуалізації її образу в межах ширшої художньої традиції. Це дало змогу виявити спільні риси в техніках передачі психологізму та символізму, що є характерними для романтизму, неоромантизму та модерну. Водночас український контекст, зокрема вплив «Лісової пісні» (1911) та інших творів поетеси, надав портретам локальної специфіки, що підкреслило їхню унікальність. Аналіз засвідчив театральність і психологізм образів Лесі Українки, а також їхній зв’язок з універсальними мотивами любові, смерті та духовної вертикалі. Символічні компоненти композицій актуалізували ритуальну функцію портрета як медіатора між минулим, теперішнім і майбутнім.