Структурна модель природного коду культури (на матеріалі фразеологічних одиниць української жіночої прози ХХІ століття)

Abstract

У статті наголошено, що в лінгвістиці кінця XX століття стало можливим прийняття такого постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука – лінгвокультурології. Зауважено, що термінологічна система та методологічний апарат лінгвокультурології наразі перебувають на стадії розвитку; майже всі дослідники одностайні в тому, що в основі визначення поняття «лінгвокультурологія» є діада: «мова – культура». Зазначено, що активізація в ХХІ столітті лінгвокультурологічної проблематики сприяла актуалізації використання поняття «код культури», яке релевантно відтворює лігвокультурологія завдяки фразеологічним ресурсам мови. Підкреслено, що виявлення культурно маркованих сигналів у фразеологічних одиницях як згорнутих мікротекстах, що зберігають культурну інформацію, а компоненти та образи яких пронизані культурними кодами сприяє усвідомленню механізмів поєднання у фразеологічному знакові мовної та культурної семантики. Зауважено, що код культури втілює відповідність між планом змісту і планом вираження знака, задає «значущість знака, а інтерпретатор цю значущість розкриває, «розшифровує», тобто розуміє знак». На цій підставі у межах фразеологічної трансляції природного коду культури на матеріалі української жіночої прози початку ХХІ століття виокремлено й досліджено такі субкоди культури: природно-стихійний; природно-ландшафтний; субкод культури явищ природи; природно-речовинний субкод; космічний субкоди культури. Узагальнено, що в матеріальному світі людину оточує велика кількість природних об’єктів, а отже, кодування природних об’єктів через компонентні індекси фразеологічних одиниць надає їм нових характеристик і властивостей.