«Образ коханої» Михайла Вериківського у контексті проблеми камерно-вокальної циклічності

Abstract

У статті розглянуто вокальний цикл «Образ коханої» Михайла Вериківського у контексті проблеми камерно-вокальної циклічності. Наголошено, що впродовж 1940-х років ХХ століття композитором було створено значну кількість вокальних композицій. Ліричний цикл для голосу й фортепіано «Образ коханої» для високого чоловічого голосу на вірші П. Грабовського був завершений у 1944 році. Метою статті є музично-теоретичний аналіз вокального циклу «Образ коханої» Михайла Вериківського у контексті проблеми камерно-вокальної циклічності. Для здійснення музично-теоретичного аналізу вокального циклу «Образ коханої» Михайла Вериківського у контексті проблеми камерно-вокальної циклічності нами було застосовано аналітичні методи (музично-текстуального, інтонаційного, гармонічного, жанрового, герменевтичного аналізу), які дозволили узагальнити систему стильових ознак твору, а також виявити особливості циклічності як естетичну цінність творчості композитора. Здійснено музично-теоретичний аналіз кожного з чотирьох романсів циклу. № 1 «Ти» (на вірш «До Н.К.С.») відкриває цикл, є світлим, елегійним портретом коханої. № 2 «Все тобі» (на вірш «Доки сонця, доки світу...») відтворює бентежний, пристрасний образ кохання. № 3 «Важке передчуття» (на вірш «Гаряче душа молилась...») становить різкий емоційний контраст, пройнятий тривожним похмурим настроєм, передчуттям близької розлуки з коханою. № 4 «Ти померла» (на вірш «Ти померла, ясна зоре...») є трагічною розв’язкою циклу. Сюжетною основою циклу є осмислення героєм різних етапів любові: зустрічі з коханою, оспівуванням радості кохання, передчуття розлуки, загибель коханої – оплакування і біль вічної розлуки. Доведено, що загальна сюжетна лінія відтворює різноманітні відтінки трагедійного кохання героя, дотримуючись єдиної наскрізної лінії образно-драматургічного розгортання. Композитор уважно слідує на поетичним текстом, гнучко відображає засобами музичної виразності його смислові акценти, гнучко застосовує раптові переключення розвитку дії в нову образну площину, з кантиленного інтонування на декламаційне та повернення назад задля деталізації відтворення поетичного тексту. Романси, які увійшли до циклу, характеризуються високим рівнем художнього узагальнення. Засобами індивідуальної стилістики композитора передаються різні грані ліричного та лірико-драматичного висловлення. Узагальнені думки щодо композиційно-драматургічної цілісності циклу; особливостей мелодії як носія ліричного, гармонії як найвиразнішого засобу відтворення музичного мислення композитора; ладотональних, фактурних, формоутворювальних рис циклізації. Окреслено перспективи подальших наукових досліджень у вивченні особливостей циклізації у вокальних циклах Михайла Вериківського «Три романси» на сл. Ю. Словацького, «З сучасної грецької лірики» на сл. Н. Вреттаноса, «Пісні Сафо» на сл. Сафо в пер. І. Франка з метою спостереження еволюції цього феномену в подальшій творчості композитора.