Екзистенціальна аскеза і довільна дія (самотворіння)

Abstract

Аскетизм в європейському культурному просторі своїм корінням сягає в грецьку філософію самообмеження і тренування сили волі. Перші християни взяли на озброєння античну практику, обмежуючи як фізичні потреби тіла, так і помисли та бажання, відмовлялися навіть від власності. У буддизмі аскези теж застосовуються для духовного вдосконалення та звільнення, у тому числі від земних пристрастей. У багатьох східних практиках поняття аскези має відношення до накопичення внутрішньої енергії. З погляду суспільної користі про свідоме утримання від благ міркував Макс Вебер у роботі «Економіка і суспільство»: для нього той, хто веде аскетичний спосіб життя, — реаліст. Втім, з Вебером міг би подискутувати його сучасник Фрідріх Ніцше: на думку філософа, фундаментальне спростування користі аскетизму лежить у деструктивності цієї «перемоги над собою». Негативні наслідки від неї поширюються навіть на тих, кому вона допомагає, хоч для деяких це єдиний прийнятний варіант у моменті.