Культурні форми спілкування в самозбереженні людини та вдосконаленні людських відносин

Abstract

The relevance of the topic reveals in the effective realization of the professional intention of a modern person, for whom etiquette becomes a universal regulator of the external side of a deed and action, a way to organize social contacts. The article explores the place of moral norms and rules of etiquette in the culture of communication. In particular, it reveals their role in self-preservation and the improvement of relations with other people in the risk society. The purpose of the article is to identify and analyze such forms of communication that are becoming the main ones in the strategy of self-preservation of a person and society in modern risk-generating conditions. The research methodology is based on the generalization of theoretical studies of social philosophy regarding the sphere of moral norms and rules of etiquette in the culture of communication. Results. The historical and philosophical retrospective of moral, ethical and educational perspectives in separate conceptual constructions is revealed; the interpretation of the culture of behavior as an independent fact of human self-preservation in the value indicators of the modern communicative space is presented; the essence of the protective functions of cultural forms of behavior is substantiated through a comparative analysis of moral requirements and rules of etiquette in the public space of human relations. Etiquette behavior based on manners, and the external side of behavior as a whole, can be presented as a self-governing system, where there are no unambiguous dependencies and linear connections. It becomes an indicator of how, from the spontaneous, disparate, chaotic aspirations and impulses of individuals, a universal social consensus emerges, the communicative public unity, discipline that promotes human survival. Актуальність проблеми передусім полягає в ефективній практичній реалізації професійної заданості сучасної людини, для якої етикет стає універсальним регулятором зовнішньої сторони вчинку та дії, способом упорядкування її соціальних контактів. У статті цілісно розглядається місце моральних норм та правил етикету в культурі спілкування, їх роль у стратегії самозбереження сучасної людини, удосконалення суспільних відносин не тільки між людьми, а й цілих націй, що перебувають в ризикогенних, техногенних та кризових умовах. Мета статті – виявлення й аналіз особливих форм спілкування, що сприяють прояву стратегії самозбереження людини та сучасного суспільства. Методи та результати дослідження. Методологія базується на загальнонаукових методах дослідження (об’єктивність, системність, сходження від абстрактного до конкретного, єдність історичного і логічного). Використовується структурно-функціональний аналіз, окремі прийоми прагматизму, герменевтики, феноменології й антропологічної редукції, а також підходи, які відображають пошукову модель етичного знання, а саме діалогічність, доповнення, контекстуально. Результати: розкрита історико-філософська ретроспектива морально-етичної, просвітницької, виховної проблематики в окремих концептуальних конструкціях; представлена інтерпретація культури поведінки як самосійного факту самозбереження людини в ціннісних показниках сучасного комунікативного простору; обґрунтовано сутність захисних функцій культурних форм поведінки через порівняльний аналіз моральних вимог і правил етикету в публічному просторі людських відносин. Етикетну поведінку, яка спирається на манери, зовнішню сторону поведінки загалом, можна представити як самоврядну систему, де відсутні однозначні залежності та лінійні зв’язки. Він стає показником того, як із спонтанних, розрізнених, хаотичних прагнень та поривів окремих людей виникає універсальний соціальний консенсус, комунікативна єдність загалу та дисципліна, що сприяє людському виживанню.