Концепція глобального переділу світу у теорії та практиці рашизму

Abstract

The article analyzes the theory and practice of racism in terms of changing the world order and global redistribution of spheres of influence. The method of historicism is used to analyze the geopolitical dynamics of the international system; the comparative method is used to study the tools for the practical implementation of the racist regime of the Russian Federation of ideas regarding the redistribution of the world; system-structural analysis is used to study the balance of power of the main centres of influence in the world, as well as the geopolitical expansion of the Russian Federation in each of the specified directions and the tools for its implementation. It is found that the concept of global redistribution of the world is an important component of the geopolitical strategy of racism. Formulated primarily in the work of A. Dugin “Fundamentals of Geopolitics: The Geopolitical Future of Russia” (1997), this theory is an attempt by Russian neo-imperial thought, which was in a state of a certain crisis after the collapse of the USSR, to offer options for geopolitical revenge and revision of the international order. The implementer of the concept of geopolitical expansion of Russia along the three directions-“axes” defined in the above-mentioned concept – Western, Eastern and Southern – was the Putin regime of the modern Russian Federation. It was stated that the tools of practical implementation by the racist regime of ideas about the redivision of the world were armed aggression and military intervention, hybrid influence and “export of instability”, the creation of alternative Western (Atlantic) interstate associations. It has been studied that the manifestations of the geopolitical expansion of the Russian Federation on the “western axis” or the European direction were armed aggression against Ukraine, destabilization of the situation in the Western Balkans, various forms of hybrid influence on the EU countries; on the “eastern axis” – “friendship against the USA” with China (partly with India) and the creation of alternative intergovernmental associations, primarily the Shanghai Cooperation Organization (SCO); on the “southern axis” – military intervention in Syria (2015) and hybrid influence on the Middle East region, bilateral relations with Iran and to some extent with Turkey as separate centers of influence with the aim of weakening the influence of the West and developing the dynamics of the international system in the direction of multipolarity. У статті здійснено аналіз теорії та практики рашизму на предмет зміни світопорядку та глобального перерозподілу сфер впливу. Використано метод історизму для аналізу геополітичної динаміки міжнародної системи; порівняльний метод при дослідженні інструментів практичного втілення рашистським режимом рф ідей щодо переділу світу; системно-структурний аналіз для дослідження співвідношення сил основних центрів впливу у світі, а також геополітичної експансії рф по кожному із визначених напрямів та інструментів її реалізації. З’ясовано, що концепція глобального переділу світу виступає важливою складовою геополітичної стратегії рашизму. Сформульована передусім у праці А. Дугіна «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії» (1997 р.) ця теорія виступає спробою російської неоімперської думки, що перебувала у стані певної кризи після розпаду СРСР, запропонувати варіанти геополітичного реваншу та ревізії міжнародного порядку. Реалізатором концепції геополітичної експансії росії по визначених у вище згаданій концепції трьох напрямах-«осях» – західній, східній і південній – став путінський режим сучасної рф. Констатовано, що інструментами практичного втілення рашистським режимом ідей щодо переділу світу стали збройна агресія та військова інтервенція, гібридний вплив та «експорт нестабільності», створення альтернативних західним (атлантистським) міждержавних об’єднань. Досліджено, що проявами геополітичної експансії рф на «західній осі» або європейському напрямку стали збройна агресія проти України, дестабілізація ситуації на Західних Балканах, різноманітні форми гібридного впливу на країни ЄС; на «східній осі» – «дружба проти США» з Китаєм (частково з Індією) та створення альтернативних міждержавних об’єднань, передусім Шанхайської організації співробітництва (ШОС); на «південній осі» – військова інтервенція у Сирії (2015 р.) та гібридний вплив на регіон Близького Сходу, двосторонні відносини з Іраном та певною мірою з Туреччиною як окремими центрами впливу з ціллю послаблення впливу Заходу та розвитку динаміки міжнародної системи у напрямі багатополярності.