Недійсність правочинів у цивільному праві України: підстави, правові наслідки та судова практика

Abstract

Інститут недійсності правочинів є одним із ключових у системі Цивільне право України, оскільки забезпечує стабільність цивільного обороту та захист прав його учасників. Правове регулювання відповідних відносин здійснюється нормами Цивільний кодекс України, зокрема статтями 202–236, які визначають поняття правочину, вимоги до нього, підстави недійсності та правові наслідки [1]. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Загальні вимоги до правочину закріплені у ст. 203 ЦК України, а їх недодержання є підставою недійсності відповідно до ст. 215 ЦК України [1]. До таких вимог належать законність змісту правочину, наявність цивільної дієздатності сторін, вільне волевиявлення, відповідність внутрішній волі та дотримання форми правочину [2, с. 112].