Індуктивна логіка бекона у філософському аналізі соціальних процесів

Abstract

Френсіс Бекон, англійський філософ і політичний діяч епохи Нового часу, заклав інтелектуальні основи емпіризму – напрямку, що поставив у центр філософського пізнання досвід. Вже в XVII столітті наука, за Беконом, мала не лише пізнавальну, а й соціальну функцію – вона покликана служити розвитку суспільства через подолання хибних уявлень і формування адекватного бачення реальності. В основі його наукового методу лежить чуттєвий досвід, експеримент і логічна обробка емпіричних даних. Його логіка, викладена в праці «Новий Органон», протистоїть арістотелівській дедуктивній логіці. На думку Бекона, головне утруднення в пізнанні знаходиться не в предметі, не в зовнішніх, не залежних від нас умовах, а в розумі людини, в його вживанні і застосуванні. Причинами, що спотворюють людське пізнання виступають ідоли: примари роду, печери, площі та театру. Серед них є як індивідуальні помилки, так і і помилки, властиві людському пізнанню в цілому. Ці «ідоли» можна трактувати як соціокультурні механізми, що впливають на масову свідомість, зумовлюють хибне розуміння соціальної реальності й блокують розвиток критичного мислення