The principle of historicism and the origins of the comparative-historical method

Abstract

SUMMARY The principle of historicism is a leading ontological component of the comparative-historical method. It played a key role in the emergence and development of this method. Similarities between languages had long been noticed by scholars, but they were primarily interpreted from a static perspective using the apparatus of universal grammar. The idea of a genetic relationship between certain languages had also been expressed, but for centuries it did not become dominant. A certain impetus that marked the starting point for the emergence of the comparative-historical method was the discovery of Sanskrit by Europeans. G.-L. Cooeurdoux, W. Jones, and other 18th-century researchers emphasized that Sanskrit, Ancient Greek, Latin, and the Germanic, Celtic, and Iranian languages belong to a single linguistic family and originate from a common source. Для онтологічного компонента порівняльно-історичного методу провідним є принцип історизму. Він відіграв ключову роль у виникненні й становленні цього методу. Риси подібності в мовах учені побачили давно, але інтерпретували їх переважно зі статичного погляду, використовуючи апарат універсальної граматики. Висловлювалася й ідея генетичної спільності певних мов, проте вона впродовж століть не була провідною. Певним поштовхом, який став відправною точкою для виникнення порівняльно-історичного методу, стало відкриття європейцями санскриту. Г.-Л. Керду, В. Джонс та інші дослідники 18-го ст. наголосили на тому, що санскрит, давньогрецька та латина, а також мови германські, кельтські й іранські становлять єдину мовну сім’ю та походять з єдиного джерела.