Пленер у живописі Костянтина Ломикіна: трансформація образу від «безпосереднього враження» до «опосередкованого художнього перетворення»

Abstract

У статті розглядається творчість одного з видатних митців Одеси, народного художника України Костянтина Матвійовича Ломикіна, у широкому часовому діапазоні. Наслідуючи традиції одеських митців, художник обрав роботу на пленері як основний художній метод. У творах раннього періоду (початок 1950-х років), які мали характер жанрових композицій, його увагу було зосереджено не на сюжеті, а на вирішенні живописних завдань, пов’язаних із пленером. Художнику було притаманне бажання досконалого вивчення закономірностей світла і тіні на натурному мотиві. Початок 1950-х років був «епохою» опанування контражуру, що дало в майбутньому поштовх до пошуків більш умовного декоративного рішення. Еволюція живописної мови проявилась в очищенні палітри від важких чорних і коричневих відтінків. Допомагало уважне вивчення зібрання Одеського художнього музею, зокрема творів К.К. Костанді та В.М. Синицького. Поступово живопис К.М. Ломикіна стає дедалі декоративнішим. Художник набуває впевненого «ліплення форми» широкими мазками чистим яскравим кольором, проявляється визначеність маси у просторі, чіткість силуетів. Форму він передає завдяки світло-кольоровому моделюванню – колір освітлення і відповідно до нього колір тіней із багатством рефлексних взаємин. Митець мав методичний підхід: кожного разу, перед тим, як іти на пленер, він ставив собі живописне завдання. Це сприяло зосередженості та прагненню до художнього перетворення натурного мотиву. У мистецтві Одеси К.М. Ломикін виробив індивідуальний упізнаваний художній стиль, якому притаманні поєднання якостей декоративності (гармонії великих колірних відносин, ясність силуетів, сплощення простору, графічність, експресія широкого мазка) з рисами пленерної живописності (зображення кольорів предметів у взаємодії зі світлоповітряним середовищем). he article examines the work of one of the prominent artists of Odesa, People’s Artist of Ukraine Konstantin Matveyevich Lomikin in a wide time range. Following the traditions of Odesa artists, the artist chose plein air as his main artistic method. In the works of the early period (early 1950s), which had the character of genre compositions, his attention was focused not on the plot, but on solving the painting tasks associated with the plein air. The artist was characterized by a desire to study the laws of light and shadow on a natural motif. The beginning of the 1950s was the “era” of mastering the contrast, which gave impetus to the search for a more conventional decorative solution in the future. The evolution of the pictorial language was manifested in the cleansing of the palette from heavy black and brown shades. A careful study of the collection of the Odesa Art Museum, in particular the works of Costandi and Synitskyi, helped. Gradually, K.M. Lomykin’s painting became more and more decorative. The artist acquires a confident “molding of the form” with broad strokes of pure bright color, the certainty of the mass in space, the clarity of silhouettes. He conveys the form through light and color modeling – the color of lighting and, accordingly, the color of shadows with a richness of reflex relationships. The artist had a methodical approach: every time before going to the plein air, he set himself a certain painting task. This contributed to the concentration and desire for artistic transformation of the natural motif.In the art of Odesa, K.M. Lomykin developed an individual recognizable artistic style, which is characterized by a combination of decorative qualities (harmony of large color relations, clarity of silhouettes, flattening of space, graphic, expression of a broad brushstroke) with the features of plein air painting (depiction of the colors of objects in interaction with the light and air environment).