Педагогічні принципи формування музично-виконавського самоконтролю майбутніх учителів музики

Abstract

Музично-виконавський самоконтроль – це синтезоване поняття, що має багатофункціональні можливості, які поширюються на слухові та стильові уявлення, на виконання технічних завдань та реалізацію художньо-інтерпретаційної авторської виконавської концепції музичного твору, тобто на усі творчі та технологічні процеси, які потребують самокоригування психологічного стану та моніторингу якості виконання під час гри на інструменті. В процесі дослідження методичної та наукової спадщини нами були визначені та науково обґрунтовані фактори, наукові підходи та педагогічні принципи формування музично-виконавського самоконтролю. Відповідно до міждисциплінарного та полімодального підходу були визначені наступні принципи: активізація когнітивних процесів та сінестезійності художньої свідомості; стимулювання синтезу рецепторів: слуху, образної уяви та тактильних відчуттів. Розглядаючи когнітивні процеси, що сприяють формуванню музично-виконавського самоконтролю, можна відзначити наступне: увага – дає здатність утримувати «фокус» контролю; пам'ять як «архів» досвіду знижує ймовірність допущення помилок; мислення – це рівень якості аналізу, зіставлення і корекції. Що стосується сінестезійності художньої свідомості, ми припускаємо, що синестезія в стресовій ситуації здатна допомогти зняти психологічне напруження, шляхом переносу концентрації з зовнішньої ситуації на внутрішній стан, тобто через уяву викликати потрібні образні асоціації і тактильні відчуття.