Musician-performer in the field of bioethics: a mentalact

Abstract

The secular value of the “natural right” of the person who makes music in the context of “ethical pluralism” provoked the emergence of various kinds of biomusical experiments in line with dehumanised naturalistic paradigm based on new data from neurobiology and cognitive sciences. This led to serious existential conflicts of the actor in the institutional infrastructure of musical performance as an affect of unconscious euphoria. The hope for their solution is given by a performer’s intuitive acceptance of the healing ability of musical emotion to activate his mental inclinations to personal growth. Thus, the aim of the proposed article is to substantiate the pedagogical model of performing by a musician-performer of a mental act – maximum activation of mental resources for self-disclosure as a substantial self in the process of mental play. It is revealed in the concept of performative didactics, in which performance appears not only as a medium, but also as a method and form of learning. It implements the existential-phenomenological paradigm of art pedagogy, learning as an art. To predict the impact of a mental play technology, as an independent predictor variable, on the implementation of a mental act of a musician-performer, as a dependent criterion variable, we have analysed the linear regression algorithm. Qualitative and quantitative indicators for assessing the ability of students of the experimental and control groups to a mental act allowed to build a three-dimensional qualimetric scale for future clustering of the experimental data. Світська цінність «природного права» людини, яка творить музику, в контексті «етичного плюралізму» спровокувала появу різноманітних біомузичних експериментів у руслі дегуманізованої натуралістичної парадигми, заснованої на нових даних нейробіології та когнітивних наук. Це призвело до серйозних екзистенційних конфліктів актора в інституційній інфраструктурі музичного виконання як афект несвідомої ейфорії. Надію на їх вирішення дає інтуїтивне прийняття виконавцем цілющої здатності музичних емоцій активізувати його розумові схильності до особистісного зростання. Таким чином, метою пропонованої статті є обґрунтування педагогічна модель виконання музикантом-виконавцем розумового акту – максимальна активізація психічних ресурсів для саморозкриття як субстанційного Я в процесі розумової гри. Вона розкривається в концепції перформативної дидактики, в якій виступ виступає не тільки як засіб, а й як метод і форма навчання.