http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25124 2026-04-28T15:24:26Z 2026-04-28T15:24:26Z Завидняк, В. І. Стеблак, Д. М. http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25132 2026-04-28T10:42:28Z 2026-01-01T00:00:00Z

Title: Американська модель взаємодії громадянського суспільства та місцевої влади Authors: Завидняк, В. І.; Стеблак, Д. М. Abstract: Громадянське суспільство може бути каталізатором соціального, політичного та економічного прогресу, працювати над зміцненням верховенства права та сприянням підзвітності та прозорості. Має вирішальне значення для політичного, соціального та економічного розвитку. Сильні громадянські суспільства підтримують загальні права людини, надають допомогу жертвам, сприяють прийняття законодавства яке надає та розкриває доступ до інформації органів державної влади, як Freedom of Information Act (United States). Політичні системи, що захищають загальні права, є більш стабільними, успішними та безпечними. В статті проаналізовано поняття «громадське суспільство». Досліджено, що виділяються різні моделі діяльності держави та громадянського суспільства, серед них модель, яка передбачає наступні підвиди: патерналістська (державницька); індивідуалістичну (ліберальну) модель; партиципаторна модель. Одними з одиниць з яким громадянське суспільство взаємодіє чи не найбільше є органи місцевого самоврядування. Досліджено, що в США діє англосаксонська модель, яка характеризується відсутністю на місцях повноважних представників центральної влади. Проаналізовано, що в США проведено розмежування між функціями держави і місцевого самоврядування, яке передбачає, що: уряд держави і підпорядковані йому державні органи управління діють на виконання здебільшого загальнонаціональних, політичних завдань, у той час, як повсякденні, поточні управлінські функції передані штатам та місцевій владі. Проаналізовано значення Freedom of Information Act (United States), який дозволяє громадянам США отримувати доступ до державної інформації. Що робить взаємодію громадського суспільства та державних органів більш відкритою. Досліджено, що в США органи місцевого самоврядування отримують повноваження від конституцій штатів, але громадянське суспільство істотно впливає на спосіб їх реалізації. Охарактеризовано, що важливе значення для взаємодії громадян, та громадського суспільства в цілому мають інформаційні технології, адже, існує кілька способів, якими цифрові інструменти можуть сприяти політичній участі. Взаємодія громадського суспільства та органів державної влади може виражатися в різних аспектах. Civil society can be a catalyst for social, political and economic progress, work to strengthen the rule of law and promote accountability and transparency. It is crucial for political, social and economic development. Strong civil societies support universal human rights, provide assistance to victims, and promote legislation that provides and discloses access to information from government agencies, such as the Freedom of Information Act (United States). Political systems that protect universal rights are more stable, successful and secure. The concept of «civil society» is analyzed in the article. It is studied that different models of state and civil society activities are distinguished, among them a model that provides for the following subtypes: paternalistic (statist); individualistic (liberal) model; participatory model. One of the units with which civil society interacts most are local governments. It is studied that the Anglo-Saxon model operates in the USA, which is characterized by the absence of authorized representatives of the central government on the ground. It is analyzed that in the USA there is a distinction between the functions of the state and local self-government, which provides that: the state government and its subordinate state administration bodies act to perform mostly national, political tasks, while everyday, current management functions are transferred to the states and local authorities. The significance of the Freedom of Information Act (United States), which allows US citizens to access state information, is analyzed. This makes the interaction of civil society and state bodies more open. It is studied that in the USA, local self-government bodies receive powers from the state constitutions, but civil society significantly influences the method of their implementation. It is characterized that information technologies are of great importance for the interaction of citizens and civil society as a whole, because there are several ways in which digital tools can facilitate political participation. The interaction of civil society and state authorities can be expressed in various aspects.

2026-01-01T00:00:00Z Гнєзділов, В. О. http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25131 2026-04-28T10:35:52Z 2026-01-01T00:00:00Z

Title: Державна політика регулювання віртуальних активів: глобальні стратегії та пріоритети національної безпеки України Authors: Гнєзділов, В. О. Abstract: У статті здійснено аналіз віртуальних активів як виклику спроможності сучасних держав контролювати фінансовий простір. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією цифрових активів із нішевого інструменту в об’єкт глобального геополітичного протистояння, що вимагає від держави формування адаптивної політики, здатної балансувати між стимулюванням технологічного розвитку та гарантуванням національної безпеки. Метою роботи є розкриття політичної сутності віртуальних активів, концептуалізація світових моделей їх регулювання та обґрунтування стратегічних напрямів імплементації міжнародного досвіду в правове поле України з урахуванням викликів збройної агресії та вимог європейської інтеграції. Методологічну основу дослідження становить системний підхід, що дозволив розглянути віртуальні активи як динамічний елемент трансформації вестфальської моделі суверенітету. За допомогою порівняльно-правового методу ідентифіковано та класифіковано чотири домінуючі світові моделі: нормативну (ЄС), прецедентну (США), ліберально-інноваційну (країни Азії) та репресивно-монопольну (КНР). Неоінституційний аналіз дозволив виявити роль державних інститутів у легітимізації криптосфери як легального сегменту економіки. В основній частині результатів досліджено українську специфіку нормативного визначення віртуальних активів. Проаналізовано політико-правову дихотомію розподілу активів на забезпечені та незабезпечені згідно із Законом України «Про віртуальні активи». Автор доводить, що акцент українського законодавця на цивільноправовій природі «права вимоги» є спробою інтегрувати цифрові активи в класичний оборот, що відрізняє український підхід від фокусу ЄС на фінансовій стабільності (MiCA). Окрему увагу приділено безпековому аспекту: проаналізовано феномен «екзогенної легітимізації» криптовалют через їх використання у волонтерському русі та державному фандрейзингу для потреб оборони. Водночас виявлено критичні вразливості, пов’язані з анонімністю транзакцій, які використовуються країною-агресором для обходу санкцій та фінансування дестабілізуючих заходів. У висновках підкреслено, що Україна формує унікальну гібридну модель регулювання. Вона поєднує європейські стандарти прозорості, американські безпекові протоколи та азійську гнучкість у створенні преференцій. Обґрунтовано, що успіх державної політики залежить від здатності інституціоналізувати систему блокчейн-моніторингу та цифрової розвідки, що дозволить використовувати віртуальні активи як інструмент залучення інвестицій у післявоєнне відновлення, одночасно нівелюючи загрози національному суверенітету. The article carries out a political and legal analysis of virtual assets as a challenge to the ability of modern states to control the financial space. The relevance of the study is due to the transformation of digital assets from a niche tool into an object of global geopolitical confrontation, which requires the state to form an adaptive policy capable of balancing between stimulating technological development and guaranteeing national security. The aim of the work is to reveal the political essence of virtual assets, conceptualize world models of their regulation and substantiate strategic directions for implementing international experience in the legal field of Ukraine, taking into account the challenges of armed aggression and the requirements of European integration. The methodological basis of the study is a systematic approach, which allowed us to consider virtual assets as a dynamic element of the transformation of the Westphalian model of sovereignty. Using the comparative legal method, four dominant world models were identified and classified: normative (EU), precedential (USA), liberal-innovative (Asian countries) and repressive-monopoly (PRC). Neo-institutional analysis allowed us to identify the role of state institutions in the legitimization of the cryptosphere as a legal segment of the economy. The main part of the results examined the Ukrainian specifics of the normative definition of virtual assets. The political and legal dichotomy of the division of assets into secured and unsecured according to the Law of Ukraine “On Virtual Assets” is analyzed. The author argues that the emphasis of the Ukrainian legislator on the civil-legal nature of “rights of claim” is an attempt to integrate digital assets into the classical circulation, which distinguishes the Ukrainian approach from the EU focus on financial stability (MiCA). Special attention is paid to the security aspect: the phenomenon of “exogenous legitimization” of cryptocurrencies through their use in the volunteer movement and state fundraising for defense needs is analyzed. At the same time, critical vulnerabilities associated with the anonymity of transactions used by the aggressor country to circumvent sanctions and finance destabilizing measures are identified. The conclusions emphasize that Ukraine is forming a unique hybrid regulatory model. It combines European standards of transparency, American security protocols and Asian flexibility in creating preferences. It is argued that the success of public policy depends on the ability to institutionalize a system of blockchain monitoring and digital intelligence, which will allow using virtual assets as a tool for attracting investment in post-war reconstruction, while simultaneously eliminating threats to national sovereignty.

2026-01-01T00:00:00Z Herbut, N. A. http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25128 2026-04-28T10:09:30Z 2026-01-01T00:00:00Z

Title: Gendered Electoral Campaign Strategies in the European Union Authors: Herbut, N. A. Abstract: The study focuses on the analysis of gendered electoral campaign strategies in the EU, covering both European Parliament and national elections in member states. Despite significant progress in women’s political representation driven by quota legislation and shifting public attitudes, the 2024 European Parliament elections registered the first decline in women’s representation since the institution’s establishment, dropping from 40.7% to approximately 38.7%. This signals that formal access to candidacy does not automatically translate into electoral success. The aim of this research is to systematize the existing body of scholarly literature on gendered electoral campaign strategies in the EU, identify the dominant theoretical frameworks and empirical findings, and delineate research gaps for future investigation. The theoretical framework draws on role congruity theory and the double bind concept, which explain the structural constraints women candidates face when constructing campaign messages. The review identifies three dominant strategic models available to women candidates: stereotypic, counterstereotypic, and dual strategies. The analysis reveals that negative campaigning produces asymmetric effects: voter backlash against women’s attack messaging is conditional on the level of descriptive representation in a given polity, attenuating significantly where women’s representation has reached higher thresholds. In digital campaigning, national political culture appears to be a stronger determinant of online campaign communication patterns than gender. A critical finding concerns campaign financing: gender quotas, while increasing women’s candidacies, initially widen the campaign spending gap by introducing structurally disadvantaged candidates who lack established fundraising networks. These findings demonstrate that access-oriented reforms without resource equalization mechanisms produce formally present but materially constrained women candidates. The results are particularly relevant for Ukraine as an EU candidate country whose 40% gender quota for party lists has not yet been tested in parliamentary elections, highlighting the need for complementary campaign finance mechanisms. Дослідження зосереджене на аналізі гендерних стратегій виборчих кампаній в ЄС, охоплюючи вибори до Європарламенту та національні вибори країн-членів. Незважаючи на значний прогрес у політичному представництві жінок завдяки квотам та зміні суспільних настроїв, вибори до Європарламенту 2024 року зафіксували перше зниження представництва жінок з моменту заснування інституції – з 40,7% до приблизно 38,7%. Це свідчить, що формальний доступ до балотування не гарантує електорального успіху, а динаміка виборчих кампаній відіграє вирішальну роль. Мета дослідження – систематизувати наявний корпус наукової літератури щодо гендерних стратегій виборчих кампаній в ЄС, визначити домінантні теоретичні рамки й емпіричні знахідки та окреслити дослідницькі лакуни. Теоретичною основою дослідження є теорія рольової конгруентності та концепція подвійного зв’язування, які пояснюють структурні обмеження, з якими стикаються жінки-кандидатки при формуванні передвиборних повідомлень. Виявлено три домінантні стратегічні моделі, доступні жінкам-кандидаткам: стереотипну, контрстереотипну та дуальну. Аналіз показує, що негативна («атакуюча») виборча риторика створює асиметричні ефекти: виборці негативно сприймають «атакуючі» повідомлення кандидаток лише в країнах з низьким рівнем представництва жінок у політиці, тоді як у країнах із вищим представництвом цей ефект значно послаблюється. У цифрових виборчих кампаніях національна політична культура виявляється вагомішим чинником визначення моделей онлайн-комунікації, ніж гендер. Критично важливий висновок стосується фінансування кампаній: гендерні квоти, збільшуючи кількість кандидаток, на початковому етапі можуть посилювати розрив у витратах на кампанію між кандидатками і кандидатами, оскільки до виборчого процесу залучаються жінки зі структурно обмеженим доступом до ресурсів і без усталених мереж залучення коштів. Реформи, що забезпечують доступ, але не супроводжуються механізмами вирівнювання ресурсів, створюють ситуацію формальної присутності кандидаток без реального ресурсного забезпечення. Результати дослідження є особливо актуальними для України як країни-кандидата в ЄС, де передбачена законодавством 40-відсоткова гендерна квота для партійних списків ще не була апробована на парламентських виборах, що робить європейський досвід критично важливим для розробки супутніх механізмів фінансової підтримки кандидаток.

2026-01-01T00:00:00Z Арабаджиєв, Д. Ю. http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25127 2026-04-28T10:01:26Z 2026-01-01T00:00:00Z

Title: Концептуальний аналіз понять суспільної стійкості й ризику в умовах воєнних загроз Authors: Арабаджиєв, Д. Ю. Abstract: У статті здійснено концептуальний аналіз понять суспільної стійкості та ризиків в умовах воєнних загроз. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією безпекового середовища, зростанням масштабів воєнних, гібридних та інформаційних загроз, що безпосередньо впливають на функціонування суспільства, державних інститутів і повсякденні практики громадян. У цих умовах особливої значущості набуває осмислення суспільної стійкості як здатності соціальної системи зберігати цілісність, адаптуватися до кризових впливів, підтримувати соціальну згуртованість та відновлюватися після деструктивних подій, а також ризику як категорії, що відображає ймовірність і потенційні наслідки небажаних подій у соціально-політичному просторі. Підкреслюється значення суспільної стійкості як здатності соціальної системи протистояти воєнним ризикам, адаптуватися до кризових впливів і забезпечувати відновлення ключових соціальних процесів. Метою статті є систематизація та уточнення змісту понять «суспільна стійкість» і «ризик», визначення їхнього взаємозв’язку, а також аналіз ролі цих категорій у забезпеченні адаптаційних можливостей суспільства та оцінці впливу воєнних загроз. Методологічну основу даної наукової роботи становить комплексний підхід із використанням системного, структурно-функціонального, порівняльного та міждисциплінарного методів, що дозволяє розглядати суспільну стійкість як багатовимірний соціальнополітичний феномен, який включає інституційну спроможність, рівень соціальної згуртованості, довіру, солідарність і готовність до колективних дій. У результаті дослідження обґрунтовано, що суспільна стійкість і ризик перебувають у тісній взаємодії, формуючи аналітичну рамку для оцінювання спроможності суспільства протистояти воєнним загрозам, передбачати потенційні наслідки кризових подій та мінімізувати їхні негативні ефекти. The article presents a conceptual analysis of the notions of social resilience and risks under conditions of military threats. The relevance of the study is determined by the transformation of the security environment and the increasing scale of military, hybrid, and informational threats, which directly affect the functioning of society, state institutions, and the everyday practices of citizens. In this context, understanding social resilience as the capacity of a social system to maintain integrity, adapt to crisis impacts, sustain social cohesion, and recover from destructive events becomes particularly important. Likewise, risk is emphasized as a category reflecting the probability and potential consequences of undesirable events in the socio-political sphere. The significance of social resilience is emphasized in terms of the system’s capacity to adapt to military risks, maintain social cohesion, and recover after disruptive events. The aim of the article is to systematize and clarify the meanings of «social resilience» and «risk», determine their interrelation, and analyze the role of these categories in ensuring the adaptive capacities of society and assessing the impact of military threats. The methodological foundation of the study is based on a comprehensive approach using systemic, structural-functional, comparative, and interdisciplinary methods, which allows social resilience to be considered as a multidimensional socio-political phenomenon encompassing institutional capacity, social cohesion, trust, solidarity, and readiness for collective action. As a result, the study substantiates that social resilience and risk are closely interconnected, forming an analytical framework for evaluating society’s ability to withstand military threats, anticipate potential consequences of crisis events, and minimize their negative effects.

2026-01-01T00:00:00Z